Хлопець осколками мін був наскрізь прошитий... за ним десь буде гірко плакать мати…
військовий
Natalia Rybak
0 173
Битва за життя.
Бійця привезли в стані безнадійнім,
Вісім годин він провів у операційній,
Хлопець осколками мін був наскрізь прошитий,
Тому й в полон не взяли: думали, що вбитий.
Вісім годин виривали із пазурів смерті,
Лікарі-спеціалісти, два хірурги вперті,
Знову вливали життя в судини по краплі,
Група рідкісна та ще й мінус резус-фактор.
Операцію під ранок тільки завершили,
Хірург сказав: – Що могли, ми уже зробили.
Більше ми зробити тут не в силах нічого,
Тепер все залежить лиш від нього самого.
Нам лишається чекати і вірити в чудо.
Ви ідіть відпочивайте, я ще тут побуду…
Кинувши погляд униз, на закриті очі,
Стиха промовив: – Борись! Не здавайся, хлопче!
Зараз у твоїм житті йде найважча битва,
Тут допоможе хіба віра і молитва…
Шкода хлопця… Молодий…Років двадцять з чимось.
Йому б жити, працювати, створити родину,
А тепер за ним десь буде гірко плакать мати…
Все забирає дітей ця війна проклята…
Скільки їх уже лежало на столі оцьому…
Скільки їх не повернулось з тих боїв додому…
…З роздумів вивів сестри голос неспокійний:
– Лікарю! Гляньте сюди: дише самостійно!
Знявши маску, той хірург, втомлений, розбитий
Вперше за всю ніч зітхнув: – Буде! Буде жити…
Тим, хто іще не забув клятву Гіппократа:
Щиро дякуємо вам, люди у білих халатах!
Natalya Lata
